Аліна Коваленко навіть не встигла поставити валізу біля дверей, коли зрозуміла: у її власному домі щось змінилося.
Вона повернулася на шість років раніше, ніж планувала, після довгих років роботи над готельними проєктами за кордоном.
Вона очікувала побачити матір, обійняти її, приготувати вечерю, почути знайомий голос у великому сімейному будинку.
Але замість цього побачила іншу картину.
Під великою люстрою в холі її мати Людмила стояла навколішки й витирала підлогу.
Жінці було 69 років.
Ще недавно вона була тією людиною, яка збирала всіх за одним столом, доглядала за квітами, пам’ятала дні народження кожного родича і ніколи не дозволяла собі просто сидіти без справи.
Тепер на ній була чорна форма для прибирання.
Поруч лежав розбитий келих, а червоне вино розтікалося по підлозі.
— Сильніше, мамо, — спокійно сказав Андрій зі сходів. — Якщо залишаться сліди, Лариса знову буде незадоволена.
Людмила опустила голову.
Коли вона побачила доньку, то кілька секунд просто дивилася на неї.
Наче не могла повірити, що Аліна справді стоїть перед нею.
— Вибачте, будь ласка, — тихо сказала мати. — Я зараз закінчу.
Саме ці слова змусили Аліну зрозуміти: справа не просто в прибиранні.
Її мати боялася.
Андрій спустився вниз у домашньому одязі.
Спочатку він здивувався, але майже одразу його обличчя змінилося.
— Аліна?
— Чому мама миє підлогу?
— Бо їй подобається відчувати себе потрібною.
— На ній форма.
— Лариса купила кілька комплектів. Так зручніше.
Його дружина саме тоді з’явилася нагорі.
Вона була готова до гостей, хоча був лише ранок.
— Могла б попередити, — сказала Лариса. — Ми думали, ти ще за кордоном.
Останні роки Аліна керувала складними проєктами між різними країнами, але про матір не забувала.
Щомісяця вона оплачувала лікування, допомогу по дому, витрати на утримання будинку і все необхідне для спокійного життя Людмили.
І цей будинок не був випадковою сімейною спадщиною.
Саме Аліна придбала його.
— Де Оксана? — запитала вона.
Оксана приходила кілька разів на тиждень і мала допомагати Людмилі.
Андрій відповів не одразу.
— Пішла.
— Коли?
— Давно.
— І ніхто мені не сказав?
— У тебе стільки роботи, що тобі було не до таких дрібниць.
Аліна уважніше подивилася на матір.
Опущені плечі.
Тремтячі руки.
Біля відра лежала маленька біла коробка з ліками.
Вона взяла її.
Назва препарату була їй незнайома.
— Хто це призначив?
На обличчі Андрія промайнула коротка тривога.
Потім він знову став спокійним.
— Мама вже не зовсім здорова. Вона плутається. Два роки тому підписала документи, щоб я керував її справами.
— Якими саме справами?
Андрій обвів рукою весь будинок.
— Усім цим.
— І будинком теж?
Він усміхнувся.
— Особливо будинком.
Лариса схрестила руки.
— Хтось мав узяти відповідальність. Поки ти будувала свою міжнародну кар’єру.
Аліна не стала сперечатися.
Вона просто дістала телефон.
Андрій спостерігав за нею.
— Кому ти телефонуєш?
Вона відкрила контакт юристки Наталії Шевчук.
— Наталіє, це я. Потрібна повна перевірка документів по будинку. Також прошу зупинити будь-які нові дії щодо цього об’єкта і надіслати мені підтверджені документи про право власності.
Посмішка Андрія зникла не одразу.
Він ще кілька секунд намагався зрозуміти, чи справді сестра готова діяти.
Аліна поклала телефон.
— Що це означає? — запитав він.
— Скоро дізнаємося.
Вона присіла біля матері й знову взяла коробку з ліками.
На ній була назва приватної клініки, про яку Аліна ніколи не чула.
Нижче стояла дата.
Лікування почалося 19 місяців тому.
Саме в той період, коли Оксана нібито сама вирішила піти.
А потім Аліна побачила ще одну деталь.
На коробці було написане ім’я Андрія.
Вона не запитала його одразу.
Просто поклала упаковку до кишені.
І саме ця тиша змусила брата вперше занервувати.
— Віддай, — швидко сказав він.
Аліна зрозуміла: вона знайшла не випадкову річ.
Людмила все ще сиділа біля відра, стискаючи мокру ганчірку.
Донька забрала її з рук матері й допомогла сісти.
— Мамо, Оксана сама вирішила піти?
Людмила насупилася.
Наче намагалася згадати щось, що хтось змусив її забути.
— Оксана приходила… Потім Андрій сказав, що вона більше не потрібна.
— Досить, — різко перебив брат. — Ти ж бачиш, вона плутається.
Телефон Аліни завібрував.
Наталія надіслала перший результат перевірки.
У документах компанії не було жодного законного оформлення передачі будинку Андрію.
Аліна перечитала повідомлення двічі.
Потім підняла очі на брата.
— Ти сказав, що мама передала тобі будинок.
— Так.
— Тоді покажи документ.
Лариса першою відвела погляд.
Андрій мовчав кілька секунд.
Потім піднявся сходами.
— Добре. Хочеш папери — отримаєш.
Через хвилину він повернувся з тонкою папкою, якої Аліна раніше ніколи не бачила.
Він поклав її на стіл і притримав рукою.
— Оригінал ти побачиш лише за однієї умови.
І цього разу Аліна вже не сумнівалася.
Проблема була не в будинку.
Проблема була в тому, що хтось дуже довго намагався зробити її матір безправною у власній оселі.
